Вас також цікавлять ці запитання? Ми радо вам допоможемо розібратися у них. Для цього давайте вирушимо у гості до професіонала, людини, яка працювала і в державному навчальному закладі, і у приватному - це проректор з науково-педагогічної роботи Академії праці і соціальних відносин Федерації професійних спілок України, доцент, кандидат історичних наук, заслужений працівник освіти України Рудешко Олександр Іванович.

- Олександре Івановичу, на вашу особисту думку, чи потрібна країні така велика кількість вищих навчальних закладів?

- Мені сподобалася фраза В.Г. Кременя, екс-міністра освіти, який на випад журналіста з приводу великої кількості ВНЗ зазначив: "А ви не забули про конституцію, яка гарантує право кожного громадянина на вищу освіту". Спеціалістів з вищою освітою повинно бути стільки, щоб вони задовольняли потреби суспільства. Звичайно, держава має регулювати кількість навчальних закладів.

Так, я погоджуюсь, зараз маятник хитнувся в інший бік. Якщо 20 років тому ми відчували, що ВНЗ не можуть забезпечити усіх бажаючих вищою освітою, то зараз такої проблеми не існує. Але головне для абітурієнтів - зробити правильний вибір і цим самим вибором відсіяти "штучні навчальні заклади". Адже не секрет, що деякі з них не витримують ніякої конкуренції. І якщо працедавець, побачивши ваш диплом, навіть чути не хоче про прийняття на роботу, то такий ВНЗ не має право на існування! Як виявити якість ВНЗ? Для державних закладів є раціональний шлях: держава повинна фінансувати не навчальний заклад, а підготовку СПЕЦІАЛІСТА! Тоді "випадкові слухачі" відпадуть самі собою. Наш заклад - недержавний. Ми працюємо на ринку освітніх послуги, а не виконуємо держзамовлення. Якщо наші послуги якісні, затребувані - студенти нам платять, якщо ні - не платять. Тому нам вигідно працювати дуже якісно, хоча б тому, що від кількості студентів залежить заробіток викладачів.

- Ще хотілося б розібратися, який ВНЗ має право називатися навчальним закладом 4 рівня акредитації?

- Всього існує 11 параметрів цього визначення, але головним є професорсько-викладацький склад, задіяний у навчальному процесі. Офіційно у ВНЗ повинно в штаті - працювати не менше 10% докторів наук і 50% кандидатів наук.

- Олександре Івановичу, поясніть, будь ласка, кредитно-модульна система організації навчального процесу, на яку поступово переходять навчальні заклади України, це добре чи погано?

- Кредитно-модульна система - це технологія побудови процесу навчання. Головним в цій технології є навчити студента вчитися! Сьогодні студенти повинні змінити психологію, ставлення до навчання. Академічна лекція, як основний засіб навчання, відходить у минуле. Адже XXI століття надворі! Інформаційних джерел хоч відбавляй! Викладач має вказати шлях, роз'яснити нюанси, а студент повинен сам формувати свої знання і робити висновки. Викладач же видає різні концепції, різні погляди на одне питання. Я повністю згодний із висловом, що "студент не глечик, який треба заповнити чужими думками, а факел, який потрібно запалити". Пам'ятаєте, яку класика: "Душа обязана трудиться и день, и ночь..." Я не переношу запитання студентів: "А як правильно?" Це дуже "споживацький" спосіб отримання знань. Студент повинен, використовуючи різноманітні джерела інформації і скориставшись методичною роллю викладача, - сам формувати свої переконання. Тільки так він може стати особистістю!

- Чи готові студенти до таких радикальних змін у системі навчання? Адже довгі роки звикли переказувати підручники і лекційні зошити (часто навіть не свої)?

- Скажу чесно, сучасні студенти не готові до такої системи навчання. Але поки будемо чекати тієї готовності, то можемо не дочекатися. Треба діяти! Студент повинен не отримувати освіту, а добувати її. Пам'ятаєте Мюнхаузена, який витягав сам себе за волосся з болота. Його ситуація була тільки його проблемою і він сам себе врятував.

- Як же зацікавити студентів, щоб вони не відбували номер, відвідуючи університет, а по-справжньому вчилися, формувалися як особистості?

- Тут потрібен спонукальний мотив. Наприклад, у Європі успіх у кар'єрі прямо залежить від успіху у навчанні. Якщо майбутнє працевлаштування видається вам чимось далеким і примарним, то є інший вихід: сам процес отримання знань повинен приносити насолоду. Звичайно, цей засіб заохочення специфічний, не на всіх діє. Але повірте, це такий кайф "копирсатись" і робити власні висновки.

Студент має усвідомити, що своє життя він будує з "модулів" і за своє майбутнє відповідає тільки сам! Адже на старті всі рівні, а далі вже все залежить від тебе. Тут дуже важливим є РОЗУМНИЙ ІНДИВІДУАЛІЗМ.

- Олександре Івановичу, але проблема не тільки в пасивності студентів, а й у тому, що часто-густо викладачі не хочуть відходити від "радянської системи викладання".

- Так, і це ще один головний біль. Викладачі повинні не боятися довіряти студенту, повинні відійти від командно-адміністративної системи побудови навчального процесу. Особисто мені подобається бачити в студентах партнерів, а не підлеглих, я завжди їх заохочую до діалогу і ніколи не скажу, що думка студента неправильна тільки тому, що різниться від моєї.

Стосунки викладач-студент - це рух один до одного! До такого партнерства я всіх і закликаю!